Як зберегти пам’ять про загиблого чоловіка: історія однієї книжки
Чи можна вмістити ціле життя між сторінками, щоб дитина не забула свого тата? Дружина загиблого бойового медика Світлана Бабійчук довела, що так — і написала книгу про їхню родину.
Коли Ярослав Бабійчук загинув на війні, його донечці було лише п’ять. Світлана зрозуміла: з часом спогади про батька можуть стертися. Тому вона вирішила створити щось матеріальне, що допоможе доньці пам’ятати тата.
До повномасштабного вторгнення Ярослав працював реабілітологом і допомагав пораненим військовим ставати на ноги. У 2022 році він вирішив, що не може залишатися осторонь, і пішов служити бойовим медиком. За два роки він евакуював майже 2000 поранених побратимів.
«Він казав: “Як я буду дивитися в очі тобі, доньці й батькам, якщо вас захищає хтось інший?”» — згадує Світлана.
У квітні 2024 року Ярослав загинув на Донеччині під час чергової евакуації. Побратими розповідають, що він ніколи не вагався їхати туди, куди інші боялися.
Після втрати Світлана довго не могла оговтатися. Допомагало одне — коли вона записувала спогади про їхнє спільне життя. Так з’явилася книга «Я не боюся смерті, бо там на мене чекаєш ти». Вона розповідає про знайомство, сімейні будні, радощі та труднощі. Щоб відтворити військовий шлях чоловіка, Світлана поспілкувалася з 18 його побратимами.
«Я хотіла, щоб донька знала, якою була наша сім’я, як ми любили одне одного, як танцювали на кухні», — каже вона.
На обкладинці — їхнє весільне фото. Зараз Світлана готує англомовний переклад, щоб видати книжку за кордоном, а всі авторські гонорари планує передати підрозділу, де служив Ярослав.
Чому це варто зробити вам? Якщо ви теж втратили близького на війні, спробуйте записувати спогади — навіть просто для себе. Це допомагає пережити біль і водночас зберігає історію для дітей. Не обов’язково видавати книгу: достатньо зошита, кількох хвилин на день і бажання залишити світло, яке не згасне.
