Чи варто читати «Оповідь служниці» та «Заповіти»: відповідаємо

Видавництво Beagle випустило українською одразу два романи Марґарет Етвуд — «Оповідь служниці» та її продовження «Заповіти», яке отримало Букерівську премію. Це чудова нагода або заново відкрити для себе історію після перегляду серіалу, або прочитати обидві книги вперше як цілісну оповідь про жіночу свободу та природу влади.

«Оповідь служниці» вийшла ще 1985 року, але слово «Ґілеад» давно стало культурним кодом для позначення державного насильства над жінками. Роман викладають в університетах, цитують у судових рішеннях і згадують у дискусіях про репродуктивні права. Його образи — червоні плащі служниць, білі чепці — впізнавані в усьому світі. Це рідкісний випадок, коли художній текст став практичним інструментом для опису насильства.

Найяскравіший приклад — рішення судді Роберта Макберні з окружного суду Фултон-каунті штату Джорджія, який 2024 року скасував закон про заборону абортів. У рішенні він написав: «Не належить законодавцю, судді чи Командору з «Оповіді служниці» вирішувати, що цим жінкам робити зі своїм тілом». Правда, за тиждень Верховний суд штату відновив заборону на час апеляції, але фраза вже ввійшла в юридичний обіг.

Роман став також мовою політичного протесту. Коли навесні 2022 року в мережу потрапив проєкт рішення Верховного суду США щодо абортів, конгресмен Джеймі Раскін застеріг, що логіка документа відкриває шлях до законодавства «у дусі «Оповіді служниці»». Сама Етвуд відповіла есеєм у The Atlantic, провівши паралелі між аргументацією суду та механізмами влади Ґілеаду. А образи з роману регулярно з’являються під час слухань у Конгресі як форма протесту.

Що робить дилогію такою актуальною? Дія відбувається на території, де після воєнного перевороту постала теократична держава. Через різке падіння народжуваності режим «раціонально» виправдовує поневолення фертильних жінок. Головна героїня «Оповіді служниці» — Фредова — існує лише як репродуктивний ресурс. Це історія про те, як швидко руйнуються права, які здавалися непорушними, і як тоталітарний механізм непомітно вбудовується в повсякдення.

«Заповіти» — погляд зсередини системи, розказаний трьома жіночими голосами: впливовиці Ґілеаду та двох молодих жінок по різні боки кордону. Тут з’являється сильне жіноче лідерство у всій його суперечливості — від співучасті в злочинах до підпільної боротьби. Цей роман дає надію: будь-яка тиранія має внутрішні тріщини, і саме через них система руйнується завдяки мережі маленьких актів непокори.

Разом два романи — це повна історія: народження системи насильства та її знищення тими, кого вона намагалася позбавити голосу. Дилогія описує універсальну граматику влади — як режими виправдовують насильство «безпекою» і «традицією» та як справжній опір починається з дрібних дій.

Якщо ви хочете зрозуміти, як працює тоталітарна влада і як їй можна протистояти, ці книги — обов’язкові до прочитання. Придбати дилогію можна в книгарнях або послухати аудіоверсії на платформах Yakaboo, Megogo Books, Readeat та Librarius. Обидві книги озвучила акторка Надія Хільська.