«Дисидент» у прокаті: історія про вибір, довіру та ціну переконань

Ви коли-небудь замислювалися, як почувається людина, що пройшла крізь пекло таборів і намагається повернутися до звичайного життя? Саме цю тему досліджує фільм «Дисидент» від режисерів Станіслава Гуренка та Андрія Алфьорова, який виходить у широкий прокат 3 вересня.

Стрічка вже встигла отримати визнання: світова прем'єра відбулася на 42-му Туринському кінофестивалі в листопаді 2024 року, де «Дисидент» був єдиним українським фільмом в основній конкурсній програмі та здобув спеціальну відзнаку журі Jury Special Mention.

Сюжет розгортається в Києві восени 1968 року. Головний герой Олег — колишній боєць УПА, який пережив роки радянських таборів. Він прагне віднайти своє місце в новому світі, залишаючись вірним ідеалам боротьби. Його дружина Вілена, натомість, мріє про спокійне, звичайне життя.

Усе змінюється, коли в їхньому житті з'являється письменник Тарас. Він пропонує допомогу, але приховує справжні мотиви. Історія про довіру та ціну переконань швидко обертається на зраду й пастку. Коли містом прокочується хвиля арештів, а межі між жертвою та зрадником стираються, Олегу доведеться зробити вибір, який визначить його долю.

Робота над проєктом стартувала ще у 2018 році — до 50-річчя подій 1968-го, коли після короткої відлиги радянський режим повернувся до репресій, а введення військ до Чехословаччини завершило «Празьку весну». Творці стрічки звертаються до цього періоду, щоб показати, як особистий вибір стикається з тиском системи.

Для співрежисера Андрія Алфьорова ця історія особиста. Він розповів, що його тітка, перекладачка й правозахисниця Ганна Михайленко, сама пройшла через радянську каральну психіатрію: за правозахисну діяльність її визнали «неосудною» та на сім років ізолювали в казанській спецпсихлікарні КДБ. Чимало в фільмі народилося з її розповідей, а також із розмов з Іваном Драчем та Мирославом Мариновичем.

Окрема родзинка «Дисидента» — використання значної кількості кольорових архівних кадрів тієї епохи. Їх змонтували з ігровими сценами так, щоб перехід був непомітним. Автори не прагнули до точної історичної реконструкції: архівні матеріали радше передають контекст, у якому існує внутрішній світ героя.

Цікаво, що частина знімальної групи фільму зараз служить у лавах Збройних Сил України.

Якщо ви хочете побачити на екрані не просто історію, а роздум про те, що важливіше — власні переконання чи спокій близьких, — «Дисидент» вартий вашої уваги. Це кіно, яке змушує замислитися про ціну свободи та силу людського духу.