«Або лікування, або родина»: історія небінарного ветерана Лесика Глазуна

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Лесик Глазун одразу долучився до батальйону «Свобода» в складі тероборони. Спочатку він займався матеріальним забезпеченням, а після відходу росіян з-під Києва офіційно мобілізувався. Разом із побратимами він увійшов до бригади швидкого реагування Нацгвардії «Рубіж», пройшов десятиденну підготовку на полігоні й опинився в напівоточеному Сєвєродонецьку.

Далі були важкі бої на Донеччині. У селищі Зайцеве біля Бахмута Лесик дістав поранення. Після тривалого лікування він повернувся до служби у 2023 році, а згодом демобілізувався. Тепер має статус ветерана.

Лесик ідентифікує себе як небінарну людину й має діагноз «гендерна дисфорія». Він розповідає, що все свідоме життя страждав від депресії, агресії та суїцидальних думок, не розуміючи їхньої причини. Згодом зрозумів: це наслідок дисонансу між гормональним фоном тіла та потребами психіки.

Офіційний шлях підтвердження діагнозу в Україні він називає каральним. Щоб отримати діагноз F64 за МКХ-10, людина має щонайменше на два тижні лягти в психіатричну лікарню. Але зараз отримати цей діагноз майже неможливо: після поодиноких публічних випадків, коли люди використовували трансгендерний перехід для зняття з військового обліку, система фактично заблокувала видачу висновків.

Лесику пощастило знайти ендокринолога, який підтвердив діагноз і підібрав замісну гормональну терапію. Лікування повністю змінило його життя на краще. Він свідомо не йшов традиційним шляхом отримання психіатричного діагнозу, бо не планує змінювати документи: як небінарна людина, він почувається комфортно в поєднанні маскулінності та фемінності.

Проте для сотень інших трансгендерних людей в Україні постає нестерпна дилема. Нові законодавчі ініціативи передбачають: якщо один із подружжя змінює гендерний маркер і обоє партнерів юридично стають однієї статі, шлюб має бути анульований. Держава не пропонує жодного альтернативного механізму. Тож люди опиняються перед вибором: або лікування та зміна документів, або збереження родини.

На думку Лесика, сама норма про анулювання вже укладених шлюбів — юридичний нонсенс, адже закон не має зворотної сили. Але її наявність показує дискримінаційний вектор законодавця.

Він також звертає увагу на корупційні ризики нового Цивільного кодексу. На його думку, ЛГБТ+ теми використовують як ширму для прикриття масштабних схем: від самозахоплення земель і переписування майна через суди до «права на забуття», яке дозволить вилучати інформацію про злочини з реєстрів. Туди ж входять обмеження стягнення аліментів одним роком замість десяти та ускладнення процедур штучного запліднення.

Окремо ветеран наголошує на проблемі цивільних партнерств. Коли ЛГБТ-військовий іде на передову, його партнер юридично залишається сторонньою людиною: не має права потрапити в реанімацію, дізнатися про стан здоров'я чи ухвалювати медичні рішення. У разі загибелі партнер позбавлений права на опіку над спільними дітьми, спадщину чи державні виплати. Лесик нагадує про випадки, коли гомофобні родичі загиблих відбирали дітей і майно в партнерів, із якими військові прожили роки.

Найближчим часом Україна має впровадити МКХ-11, де транссексуальність вилучено з переліку психічних розладів і перенесено до розділу станів, пов'язаних із сексуальним здоров'ям. Як саме це працюватиме в українських реаліях, поки незрозуміло. Лесик наводить приклад Колумбії, де процедура максимально спрощена: людина подає заяву й може вільно обрати будь-який гендерний маркер, зокрема небінарність.

«Ми виборюємо свободу на фронті, тому всередині країни також маємо рухатися до європейських стандартів прав людини», — резюмує ветеран.