Трепещите все «Вовчиці»: Олег Винник дал больше интервью Анатолию Анатоличу

Тоді ми поїхали на гастролі з Канівським хором від училища культури. Це було 2 міста побратими: Канів і Фірзен, Фірзен — це під Дюссельдорфом, маленьке містечко. Ми жили у сім`ях, хором виступали – це був як обмін, Freundschaft. Звичайно ми їхали автобусом, я тобі хочу сказати, ми тільки в Польщу заїхали і я вже побачив ці вогники на хатах, там «Готель» або ще щось моргало. В 93-му році цього в Україні не було. Я задивився і всю дорогу, а ми добу їхали, я сидів і втикав в це вікно, як це красиво. А дорога? Це просто для мене був шок. Але що мене більше всього вразило і до сих пір воно мене не покидає – запах на вулиці. Запах, такий знаєш, якоїсь такої справжності, чи то чистота, чи то цивілізації. Вперше я там побачив мікрохвильову, я в селі виріс. В 90му році я поїхав з села до училища культури. Мікрохвильової чи Макдональдсу в нас не було, картошку фрі я до сих пір люблю.

НА ЩО ВИТРАЧАВ ВИННИК СВОЇ ГОНОРАРИ

Перша моя заробітна плата — я мамі зробив операцію, вона в мене була інвалід 2ї групи по зору, все життя були проблеми. Я зробив операцію та купив собі на той час музичний центр- це і 2 бокса, і Harman Kardon з двома дисководами, і двохкасетний магнітофон ще до того докупив, і відео. Я тоді був такий щасливий. Але мені тоді трошки не вистачило одної заробітної плати і я розтягнув ще на іншу. Це були не малі гроші.

ХТО ВПЛИНУВ НА УСПІХ ОЛЕГА ВИННИКА 

В 96му році я потрапив на прослуховування в Гамбург. За піаніно був чолов`яга, я співав тоді «Auf dem Strom» Шуберта, для баритона, я ж тоді баритоном співав. Я співав, а він встає за піаніно, американець Джон Лемон, я відспівав тоді, він дивиться нам мене і дає візитівку та каже: «прийди,будь-ласка, до мене». Я був такий щасливий, я не знав куди мене запрошують. І я прихожу до нього на урок вокалу. Вже через 2 тижня після його тренувань, в мене була нота Ля, а через пів року — нота До. Він мені постійно говорив, що буде прослуховування на такий то мюзикл. Він був моїм викладачем, в мене тоді вже з’явився агент. Я не платив йому за навчання. Я коли до нього в перший раз прийшов, я знав що це величезні кошти.Якщо я не помиляюсь, на той час це коштувало 80марок за годину, але я був студентом. Я на той час заробляв 400 марок на місяць. І він з мене тоді ні копійки не взяв і сказав:«Олег, я хочу тільки одне, коли ти станеш відомим, щоб моє ім`я було у тебе в біографії». Мабуть це був історичний момент. Це був 96-тий рік і вже в 98-му році – мої перші контракти, звичайно біографія і вже там стоїть Джон Лемон і до сьогоднішнього дня.

ЧИ БУЛИ ЗАМАХИ НА ЖИТТЯ ВИННИКА

Щоб були такі страшні випадки до сьогоднішнього дня, що охорона вирішує больові питання, то в принципі їх не було. Але всяке буває і як то кажуть «береженого Бог береже». Вони самі розуміють, як то має бути, бо я часом сам не звертаю увагу на людей і бувало там емоційні речі, можливо підвипивші люди, такі речі як «давай вип`ємо», а я кажу «хлопці, не п’ю» або дівчата в залі біжать, а треба, щоб дивилися за порядком, щоб нікому не заважали, нікому на ногу каблуком не наступили. В мене 5 охоронців та водій.

ПРО ЗНАЙОМСТВО З ПРОДЮСЕРОМ

Коли ми познайомились, він не знав, що я пишу пісні. Коли я дав йому пісні, в мене вже тоді демки були, на той час було пісень 6 чи 8, він з цими демками походив по продюсерах наших і запитував «як вам пісні?». Питав колег, але звичайно ніхто не розумів. Це були відомі продюсери. Вони сказали, що я по-перше чоловік, що вже старий, а це був 2006 рік, 33 роки мені було. Ще й хлопець, а не дівчинка, тоді модно було.
Він просто каже: «Олежик, я не знаю, вот якось нікому не цікаво, але я відчуваю, що ось мені подобається, людям яким ставлю подобається, реально відчуваю що в цьому щось є. Але реально я з шоу бізнесом не пов’язаний, в нього був зовсім інший бізнес ». Кажу «Сань, давай дізнаємось як кліпи знімаються, скільки це коштує». Так і був перший кліп «Аромат моей мечты»

СКІЛЬКИ КОШТУВАВ ПЕРШИЙ КЛІП 

Перший кліп «Аромат моей мечты» десь так, під сотню. Можливо 80 тис доларів. Дещо в мене було, дещо в нього. І так своїми силами робили.