«КО-ХАТИ. Море питань»: Україна на Венеційській бієнале

Чи можна дозволити собі радість, коли війна не має видимого кінця? Саме це запитання стало основою українського проєкту на ювілейній Венеційській архітектурній бієнале, що триватиме з 8 травня до 21 листопада 2027 року.

Ініціатива «КО-ХАТИ» від громадської організації «МЕТАЛАБ» з 2022 року перетворює занедбані будівлі на житло для переселенців. Але її підхід не обмежується квадратними метрами — він будується на довірі, стосунках і формуванні спільноти. На бієнале цю практику представить павільйон «КО-ХАТИ. Море питань» (англійською — CO-HATY. Pool of Questions).

Уявіть темну мілку водойму, в яку можна опустити ноги й відчути прохолоду. Навколо — відеоінсталяції, що відображаються у воді, мов портали в реальне життя проєкту: повільні етюди з Калуша без жодних коментарів. Їх створила режисерка Надія Парфан.

Автори проєкту свідомо обирають запитальну форму, адже є речі, про які думають, але бояться озвучити. Коли можна почати жити, а не лише виживати? Коли можна думати про двір, тінь, красу чи спільний простір, а не тільки про дах? І нарешті — коли можна будувати для задоволення, якщо війна триває?

Метафорою цих роздумів став басейн. У мирному суспільстві громадський басейн — звична муніципальна інфраструктура. В умовах українського переміщення він звучить майже абсурдно: його не виправдаєш «необхідністю», як дах чи ліжко. Проте саме тому басейн стає болючим і водночас дитячим запитанням: а можна вже плавати? Чи має соціальне житло право говорити про гідність, прохолоду та майже заборонену насолоду?

Кураторами виставки є Ван Шу та Лу Веньюй, а новим комісаром Українського павільйону стане генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко. Попереднє відкриття бієнале — 6–7 травня.

Цей проєкт — нагадування, що навіть у найтемніші часи варто ставити питання про красу та спокій. Бо архітектура — це не лише стіни, а й простір для життя, радості та гідності.