Рябчик, коза і ліжник: як GUNIA перенесла українську традицію у різдвяну колекцію

Коли бракує ідей для подарунків чи хочеться додати дому тепла й сенсу, варто придивитися до речей, за якими стоїть справжня традиція. Саме такою є нова зимова колекція GUNIA, присвячена Рябчику — собаці, зображеній на рушнику з Чернігівщини, що зберігається у приватній колекції.

Кераміка: вірність і достаток за столом

Серце колекції — рідкісні рушники з приватного зібрання Олени Сайдель: два з Черкащини, вишиті хрестиком на крамній тканині у 60-х роках XX століття (ймовірно, весільні), та один із Чернігівщини — з домотканим полотном і написом «Рябчик». Це іменний рушник, присвячений конкретному вірному псу родини.

В українській традиції собака — не просто декоративний мотив, а символ вірності, захисту й передбачення. Дослідниця Світлана Китова описує його як істоту, наближену до божественного рангу, а водночас як образ пастиря-охоронця. На одному з черкаських рушників собаки рухаються вервечкою вздовж полотна, на іншому — симетрично стережуть квітучий кущ із «коронованою» пташкою. Саме ці мотиви лягли в основу вишивки, орнаментики й декору кераміки.

Поруч із собакою з’являється коза — символ достатку, життєвої сили та оновлення, обраний як символ прийдешнього року. Її пластику GUNIA запозичила зі скіфських прикрас, поєднавши архаїчну традицію із сучасною керамічною формою. У колекції — тарілки різних форм і розмірів, маслянки, цукорниці, горнятка, підсвічники та свічки у формі кози. Окреме натхнення — гуцульські ікони на склі XIX століття, чиї композиційні прийоми переосмислено в легшому графічному розписі тарілок.

Одяг: традиційний крій у сучасному гардеробі

Силуети колекції ведуть пряму розмову з українським костюмом. Кептарі Буковини та Закарпаття задають лінію жилетів, верхній одяг відсилає до гуцульських гугель і крисань. Теплі светри, кардигани й жилети з орнаментикою доповнені вишивкою та подекуди китицями — шарфи, сплетені з китиць-помпонів, повторюють оздоблення традиційного гуцульського строю. У декорі — бісер і орнаменти різних регіонів.

Крій сорочок і суконь відсилає до буковинських і гуцульських першоджерел із їхніми пропорціями та вільною пластикою. Окрема історія — спідниця-трансформер, створена на основі обгортки, традиційного елемента жіночого вбрання.

Візерунки светрів і частини кераміки походять від косівських кахель XIX століття, а квіткові орнаменти буковинської вишивки перенесені в декор текстилю. Верхній одяг прикрашає сюжет народного малярства «Оленка і олень», популярний на початку XX століття, — тут він стає вишитим патчем із бісером. А техніку карпатського ліжникарства, внесену до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, перенесено на сучасний шарф із новим масштабом і колористикою.

Прикраси: оберіг, який можна носити щодня

Ювелірна лінія перекладає символіку колекції мовою металу й каменю. Підвіска у формі собаки Рябчика — данина іменному рушнику з Чернігівщини, адже зооморфні підвіски були частиною прикрас і амулетів часів Русі X–XIII століть із лаконічними силуетами тварин і кружковим орнаментом, який дослідники пов’язують із солярною символікою. У колекції цей принцип збережено, а образ звіра трансформовано в козу — підвіс, інкрустований камінням, продовжує лінію достатку й оновлення.

Крім того, силует традиційної маски переосмислено в лаконічні скульптурні сережки, браслети та перстень із головою кози — символом наступного року. Так оберегові образи традиції стають прикрасами для повсякденного носіння.

Якщо хочете, щоб річ була не лише гарною, а й зі змістом, ця колекція — саме той випадок: кожен мотив тут має реальне джерело, а отже, річ житиме довго й розповідатиме власну історію.