Роман «Та, що читала зорі»: як стати собою у XVII столітті

Пригодницько-історичний роман Наталії Довгопол «Та, що читала зорі» нещодавно перевидало видавництво «Жорж». Це історія про дівчину, яка попри глузування та суворі звичаї свого часу змогла вирватися з села і стати зорезнавицею. Для сучасної читачки це чудова нагода побачити, як працює сила мрії та наполегливості.

Спершу роман виходив під назвою «Прокляте небо»: перше видавництво запропонувало авторці інший тайтл і обкладинку, що натякала на «тяжку жіночу долю». Лише через сім років текст отримав друге життя — з рідною назвою «Та, що читала зорі» та яскравим дизайном Ганни Сурган. На обкладинці — компас, томи підручників, фази Місяця, бані Києво-Печерської Лаври та Богдан Хмельницький на коні.

Головна героїня Євка з вигаданого села Вітовське (гіпотетично — під Бояркою) зовсім не схожа на інших сільських дівчат. Вона мрійлива, незграбна у побуті, зате блискуче рахує в думці та знає античні міфи. Її мати вважає доньку ледь не підмінком і не скупиться на кпини, а парубочий гурт лякає. Але Євка потрапляє челядинкою до маєтку панів Вітовських, де слухає уроки домашнього вчителя Ореста — і саме там її мрійництво перетворюється на справжній науковий пошук.

Авторка розповідає, що надихнула її знахідка в музеї Києво-Печерської Лаври: гороскоп у церковній книзі XVII століття. Це підсвітило дуалізм барокового світогляду українців, де антична філософія уживалася з християнською догмою. Працюючи над романом, Наталія опрацювала стародруки, патерики, житія святих. «Мене вразила кількість прогностиків — гороскопів, у церковних книгах! Тобто в XVII сторіччі покладатися на гороскоп було нормою для церкви», — зауважує письменниця.

Окремо варто згадати жіночі персонажки, які підтримують Євку: стоїчна служниця-литовка Веселина та знахарка Кальопа. Вони знають, як це — бути іншою, і діляться з дівчиною теплом. Це важливо, адже у патріархальному суспільстві жінкам часто доводиться конкурувати за ресурси. Авторка спиралася на етнографічну працю Оксани Кісь «Жінка в традиційній українській культурі», яка спростовує міф про «споконвічний матріархат» і показує реальні практики жіночої агентності, як-от традицію материзни.

Читати цю книжку варто хоча б заради того, щоб побачити: бути «не такою» — це не вада, а сила. Євка навчається ночами після важкої праці, бо бачить у цьому можливість. Вона діє так, як підказує сумління, навіть коли це небезпечно. І зрештою саме вона з математичною точністю передрече повстання Богдана Хмельницького, а Петро Могила прийде до неї по консультацію.

Це історія становлення особистості, в якій, попри похмурі події, завжди є світло. Як каже сама Наталія: «В моїх текстах ніколи не буде зневіри. Навіть у сутінках має виднітися світло. Моя мета: підтримувати, розбурхувати уяву та надихати».

Якщо ви шукаєте книжку, після якої захочеться творити власну долю, — «Та, що читала зорі» саме для вас.